Світ звуків для країни глухих

Світ звуків оточує нас і ми нечасто задумуємся, що серед звичайних людей є люди з глухотою або зі суттєво зниженим слухом, які не можуть сприймати гармонію звуків, мелодію музики та все багатство звучання навколишього світу.

Поширеною причиною зниження слуху та глухоти є ураження мікроскопічних волосяноподібних клітин у внутрішньому вусі. Сучасний фармакологічний арсенал містить методи, які допомагають при гострому ураженні слуху внаслідок патології внутрішнього вуха. Проте хронічні ураження медикаментозно майже не лікуються.

Лікарі навчилися обходити і цю перешкоду. Допомогу приносять електронні пристрої: слухові апарати (завушні, внутрішньоканальні, імплантовані в середнє вухо), кохлеарні імплантати та імплантати в стовбур мозку. Надзвичайно поширені слухові апарати не завжди дають ефект при глухоті, особливо, коли ураження волосяних клітин внутрішнього вуха суттєве. Стовбурова імплантація недостатньо вивчена і технічно набагато складніша. Останнім часом досить широко почали впроваджувати кохлеарні імплантати.

Що це таке?

На відміну від слухових апаратів, кохлеарні імплантати не підсилюють звуків. Вони замінюють роботу пошкоджених частин внутрішнього вуха, перетворюючи звукові хвилі в електричні імпульси та передаючи їх у слуховий нерв. Кохлеарні імплантати “обходять” пошкоджені волосяні клітини за допомогою електродів, введених безпосередньо в слимак (cochlea) внутрішнього вуха. Шляхом перетворення звуку в електричний сигнал, який передається безпосередньо в мозок, така система вводить глуху людину в світ звуків.

Імплантат не лікує глухоту, основною метою є допомога глухій особі розуміти розмовну мову без виключного сприймання візуальних знаків і мови жестів. Кохлеарний імплантат забезпечує звук, але не забезпечує його розуміння. Розуміння звуку приходить з досвідом і поступовим навчанням мозку.

Система кохлеарного імплантату включає внутрішньокохлеарні електроди, а також мікрофон, перетворювач звуку та передавач. Апарат фіксують під шкірою на потиличній кістці, а спіралеподібні електроди — безпосередньо в слимаку.

Історія розвитку

Ідея електричної стимуляції вуха для поліпшення слуху з’явилася у 18 столітті, але перше детальне повідомлення клінічного випадку з обіцяючими результатами появилося у Франції в 1957 році. Французькі лікарі приєднали мідний дріт до слухового нерва 50-річного глухого чоловіка. Коли включали струм, то чоловік описував відчуття високочастотних звуків, які нагадували йому звук колеса рулетки та цвіркуна. Врешті-решт він навчився розуміти окремі слова.

Недосконалі попередники сучасних кохлеарних імплантатів з’явилися в США у 1960-х роках, ліпші експериментальні моделі стали доступними у 1970 — 1980-х роках. FDA у США схвалила кохлеарну імплантацію в 1985 році для дорослих і в 1990 році для дітей віком від 2-х років, які не мали полегшення від звичайних слухових апаратів. В Австрії вважають, що оптимальний вік для кохлеарної імплантації — 12 місяців, а наймолодшому пацієнту проф. Альбеггера (Зальцбург) було 10 місяців.

Поширеність імплантацій

У світі станом на 2002 рік більш як 40000 осіб носять кохлеарні імплантати, половина з них діти. Щороку в світі виконують 4000 кохлеарних імплантацій. В США щороку понад 2000 осіб, половина з яких діти, отримують кохлеарні імплантати. Лікарі з госпіталю Джона Гопкінса (США) щороку ставлять 100 імплантатів. В отоларингологічній клініці землі Зальцбург (Австрія) щороку виконують 24 кохлеарних імплантацій. В Україні дотепер виконали 9 подібних операцій в Київському НДІ отоларингології.

Що для цього необхідно?

Дво- тригодинне хірургічне втручання (іноді амбулаторно) для введення імплантату, після чого тривалий період пристосування. Для точного регулювання чутливості та діапазону електронного пристрою необхідні багаточисленні контрольні візити після операції. Кохлеарний імплантат встановлюють переважно тільки на одне вухо, оскільки невелика користь від двобічної імплантації не переважує підвищеного ризику, вартості та незручностей.

Перед операцією необхідно виконати такі дослідження: отоакустичну емісію (визначення стану волоскових клітин у слимаку), тимпанометрію (визначення стану середнього вуха), об’єктивну аудіометрію (BERA), високороздільчу КТ піраміди вискової кістки, МРТ мозку та внутрішнього вуха. Операція для досвідченого отохірурга технічно нескладна, складний період післяопераційного навчання сприйняття звуків новим шляхом і навчання мови. Процес повної адаптації триває в середньому 6 місяців.

Вартість

Від $30000 до $50000, приблизно половину вартості чого становить вартість самого апарату. У США частину вартості оплачують більшість страхових компаній. В Австрії повну вартість кохлеарної імплантації бере на себе державне медичне забезпечення.

Кому показана і протипоказана імплантація?

Дорослі, які мають суттєве зниження слуху, або зовсім не чують, але знають, як розмовляти або мають пам’ять про звучання мови; малі діти з абсолютною втратою слуху. Дорослі, які народилися повністю глухими і не навчилися розмовляти, як звичайно, не є кандидатами, оскільки зв’язки в мозку, які пов’язані з розвитком мови, втрачені внаслідок відсутності їх використання. Основні кандидати для кохлеарної імплантації — діти.

Кохлеарна імплантація абсолютно протипоказана при відсутності слимака внутрішнього вуха чи слухового нерва, хронічному середньому отиті, важких психічних хворобах. Відносним протипоказом до втручання є епілепсія.

Застереження

В приблизно 5% випадків необхідна повторна імплантація, оскільки оригінальний пристрій не працює. Рідко трапляються хірургічні ускладнення (кровотеча, запаморочення та інфекція). Більшість хворих після імплантації відчувають певні незручності у звиканні до нового шляху перетворення звукових сигналів.

У межах спільноти глухих відношення до кохлеарних імплантатів суперечливе. Багато людей з ураженим слухом відкидають думку, що глухота є неповносправністю і відстоюють мову знаків як багатий та особливий засіб комунікації. Для таких людей спроба лікування втрати слуху шляхом хірургічної імплантації нагадує спробу “корекції” етнічної ознаки.

Минуле та майбутнє

Раніше у новонароджених слух не досліджували, тому медична допомога глухим дітям була неповна. Багато з них отримували діагноз розумово недорозвинутих, їх скеровували до спеціальних закладів. Основним у витісненні глухоти є рання діагностика патології слуху. В Австрії вже прийнята державна програма тотального скринінгу новонароджених дітей на предмет ураження слуху з метою раннього його виявлення за допомогою об’єктивної аудіометрії.

Кохлеарна імплантація стане з часом настільки поширеною, що поступово витіснить інші методи лікування глухоти і стане “золотим” стандартом у допомозі людям з цією патологією. Таке втручання стане доступнішим внаслідок зниження вартості апаратів і вартості хірургічного втручання.

Років через двадцять у розвинутих країнах світу практично не стане глухонімих дітей. Світ звуків стане доступним для всіх.